Радість – всесвіту пружина, радість – творчості душа…

Урок  за повістю Е. Портер “Полліанна”

Мета уроку: познайомити із життям і творчістю американської письменниці Елеонор Портер, доторкнутися серцем до радості найвідомішого її творіння – повісті «Поліанна», збагачувати власний світ духовності; розвивати  мовлення учнів, позитивне мислення, читацьку пам'ять, уміння працювати а групах,  висловлювати та аргументувати власну точку зору; виховувати доброзичливість, взаєморозуміння та взаємоповагу.   

Обладнання: на дошці запис теми, епіграфа, ключових запитань, книги Е. Портер «Поліанна», виставка ілюстрацій до сюжетів з книги, колаж фрагментів із одноіменного кінофільму.

Радість – всесвіту пружина,

Радість – творчості душа,

Дивна космосу машина

Нею живиться й руша.

Радість квіти розвиває

І розгін дає сонцям,

Їх в простори пориває,

Невідомі мудрецям.

Ф. Шиллер. Ода “До радості”

у перекладі М. Лукаша

(гімн Євросоюзу)

Хід уроку

І. Підготовка до сприйняття навчального матеріалу.

Вступне слово учителя.

Чи любите ви гратися?  Які ваші улюблені ігри?  Гра для дитини – це радість і навіть щастя. Але існує така гра, яка може принести щастя і дорослим. І називається вона «гра в радість». Про неї та авторку книги, де це зображено, ми і дізнаємося на сьогоднішньому уроці.

ІІ. Оголошення теми, епіграфа уроку, ключових  запитань.

Ключові запитання:

Чи дійсно радість має надзвичайно велику силу?

Чи з’явилося у вас бажання щось змінити у власному житті?

ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу .

·        Знайомство із життям та творчістю Елеонори Портер ми розпочнемо із перегляду презентації про Е. Портер.

1. Народилася Елеонор Портер 1868 року в штаті Нью-Гемпшир і походила з досить заможної та шанованої родини перших поселенців до Америки .

2. Із дитинства маленька Еллі над усе любила співати. Кілька років Елеонор вчилася музики в Бостоні. Вона грала на фортепіано, співала в церковному хорі, виступала з концертами. Їй пророкували славу великої артистки.

3. Її чоловік був підприємцем і незабаром через справи фірми їм довелося переїхати до іншого міста. Кілька років подружжя мешкало в Теннесі, потім оселилося у Нью-Йорку.

4. У родини Портерів був гарний ошатний будинок, найбільшою окрасою якого був сад, що ріс просто на пласкому даху будівлі. Елеонорі дуже подобалося відпочивати там, сидячи в кріслі посеред дерев, дивитися в небо. Одного разу вона захопила з собою олівець, зошит і почала писати оповідку.

5. Потім кілька своїх оповідань вона надіслала до відомого в Америці християнського журналу «Крістіан Гералд» І їх надрукували!

6. Портер стала письменницею, на той час їй було трицять три роки

 7. Ще кілька років Е. Портер писала короткі історії й оповідання, котрі охоче друкували різноманітні часописи. Її перший роман вийшов друком лише 1907 року. Він називався «Перетнути потік»

8. У 1912 році письменниця взялася за невеличку повість для дітей. То була зворушлива історія про те, як сувора багата тітка взяла на виховання племінницю-сирітку. Героїня носила чудернацьке ім’я Поліанна. Її батьки поїхали як місіонери до маленького містечка на Далекому Заході. Родина бідувала, то ж іграшок у дівчинки не було, щоб вона не журилася, тато придумав для неї дещо незвичну забавку – гратися в радість.

9. Все почалося з того, що одного разу пастору Віттіеру, Поліанниному татові, було дуже сумно. Тоді він узяв Біблію, перечитав її всю та порахував скільки разів у Святому Письмі Господь закликає Своїх вірних до радості. Вийшло – понад вісімсот разів! Отож: «Коли вже Бог узяв собі клопіт вісімсот разів звернутися до нас із закликом радіти й веселитися,» – сказав собі він і відтоді старанно намагався виконати цю Божу заповідь. Саме ті «радісні тексти» й наштовхнули його на думку про гру в радість, коли його маленькій донечці з місіонерської станції замість ляльки прислали милиці Гра в радість – це коли в будь-якій ситуації треба знайти щось таке, з чого можна порадіти.

10. Книжка про дівчинку, яка гралася в радість, мала шалений успіх у читачів. Мільйони дітлахів і дорослих мріяли мати її у своїй бібліотеці. Обійшовши Америку, книжка рушила до Європи, де також знайшла чимало друзів.

11. Незабаром повість було екранізовано, поставлено на сцені, почали з’являтися переклади іншими мовами. Уже до 1920 року книга перевидавалася 47 разів! По всій Америці створювалися «Клуби Поліанни» (і не тільки для дітей, кілька таких клубів були створені навіть в американських тюрмах), члени яких змагалися між собою в умінні грати в радість. Знаменита актриса німого кіно Мері Пікфорд заплатила Портер астрономічну в ті часи суму за право на екранізацію повісті .

12. До Елеонор Портер почали надходити листи з проханням розповісти про подальші пригоди Поліанни. Тож у 1915 році вийшла повість «Юність Поліанни», яка розповідає про те, що сталося з дівчинкою-Радість, коли та виросла .

13. Одного разу в якомусь інтерв’ю пані Портер закинули, чи не занадто легковажно вона ставиться до життя, чи не є гра в радість втечею від проблем. На що вона відповіла: «Я ніколи не вважала, що слід заперечувати існування труднощів, страждань і зла. Просто, як на мене, значно ліпше сприймати невідоме бадьоро і радісно»

14. Померла письменниця 21 травня 1920 року. За менше ніж двадцять років творчої праці вона встигла написати чотирнадцять повістей і романів, а також випустити чотири збірки оповідань; вони й сьогодні легко знаходять собі читачів. Проте найвідомішою книжкою Елеонор Портер і досі залишається «Поліанна»

IV. Застосування знань, умінь, навичок.

1.        Перегляд уривків фільму та аналіз ситуації.

2.    Гронування.

-          Діти, які асоціації виникають у вас зі словом « Поліанна» ? ( На дошці діти утворюють асоціативний кущ)

СОНЦЕ

                    ПОСМІШКА                                                                                                          РАДІСТЬ

                  ЛЮБОВ                                      ПОЛІАННА                   ДОБРО

                                               ВИНАХІДЛИВІСТЬ                                               ОПТИМІЗМ

                                                                                           СПРАВЖНІЙ ДРУГ

3. Обери риси характеру, притаманні Поліанні.

Жадібність, цікавість, сила волі,стриманість, обережність,розсудливість, працелюбність, заздрісність, оптимізм, люб’язність, скромність, щедрість, доброта, егоїзм, чемність, щирість, хитрість, балакучість, терпимість, винахідливість, турботливість, рішучість, відкритість, старанність, байдужість, запальність, енергійність, душевність, простота, правдивість, сміливість, відданість.

      4.   Гра в « Радість». Робота в групах.

-          Багато хто з вас  хоче навчитись грати в цю гру теж. Давайте спробуємо. Правила гри такі: у будь - якій ситуації треба знаходити привід для щастя та радості.

-          Пропоную попрацювати в групах: придумати нерадісну ситуацію, озвучити її, а решта груп знайдуть, чому тут можна порадіти.

-          Ти посварився зі своїм другом.

-          Ти отримав погану оцінку.

-          Тобі не купили якусь річ, яку ти просив у батьків.

-          Тобі заборонили грати у комп’ютерні ігри.

-          У тебе раптово відключили Інтернет.

-           

V.  Рефлексія.

- Пропоную не менш цікаві завдання за вибором:  написати або «Сенкан», або девіз життя Поліанни, або есе про прочитаний твір( в парі, в групі або індивідуально).

Сенкан

Поліанна

Мудра і весела.

Живе, радіє та допомагає

Усім у радість грати.

Оптиміст!

У сучасній англійській мові слово «поліанна» вживається дуже

широко, й означає воно щиру і веселу людину, невиправного оптиміста. Гра в радість тут доречна. Це так цікаво і до того ж дуже просто: варто лише знайти щось радісне навіть у найприкрішій ситуації.   І тоді наше життя, наче ліхтарики, осяють щирі усмішки, а головне – зміниться весь світ навколо нас. Нехай вам допоможе Поліанна.

VІ. Читання притчі.

Образи й радості

         Якось двоє друзів багато днів ішли пустелею. Раз вони посперечалися, і один з них зопалу дав іншому ляпаса. Друг біль відчув, але промовчав. Лише написав на піску: «Сьогодні мій найкращий друг дав мені ляпаса».

         Друзі продовжили подорож, і через багато днів знайшли оазис із озером, у якому вирішили викупатися. Постраждалий від ляпаса мало не втонув, але друг його врятував.

         Коли ж отямився, то висік на камені: «Сьогодні мій найкращий друг урятував мені життя».

         Перший поцікавився:

      – Коли я тебе скривдив, ти написав на піску, а тепер – пишеш на камені. Чому?

         І друг відповів:

–       Коли хтось кривдить нас, ми повинні писати це на піску, щоб вітри могли

 стерти напис. Але повідомлення про гарні вчинки ми повинні висікати на камені, щоб ніякий вітер не міг це стерти. Навчися писати образи на піску й висікати радощі на камені. Залиш дещицю часу для життя! І нехай тобі буде легко й світло…

VІІ. Домашнє завдання: за підручником прочитати ст. 184-195, переказувати прочитані епізоди твору.